Дослiджується параболiчна початково-крайова задача для системи двох диференцiальних рiвнянь з двома крайовими умовами рiзного порядку — Дiрiхле i Неймана. Вона зустрiчається, зокрема, у теорiї тепломасообмiну. Отримано достатнi умови класичностi узагальненого розв’язку задачi. Їх сформульовано у термiнах належностi даних задачi узагальненим анiзотропним просторам Соболєва.

We study a parabolic initial-boundary-value problem for a system of two differential equations with two boundary conditions of different orders, the Dirichlet and Neumann ones. It occurs specifically in the heat-mass transfer theory. We find sufficient conditions for the generalized solution of the problem to be classical. They are formulated in terms of the belonging of the problem data to generalized anisotropic Sobolev spaces.

1. Вступ. При дослiдженнi параболiчних задач важливими є питання регулярностi, зокрема, класичностi їх узагальнених розв’язкiв. Пiд класичним розумiють неперервно диференцiйовний розв’язок, який задовольняє задачу в термiнах класичних похiдних. Вiдповiдь на цi питання дають, як правило, шляхом формулювання умов приналежностi правих частин задачi певним функцiональним просторам. Чим тонше градуйована вибрана шкала функцiональних просторiв, тим точнiший результат буде отримано. До певного часу параболiчнi задачi вивчались переважно у функцiональних анiзотропних просторах Соболєва та Гельдера [3, 4, 5, 6, 1, 2], якi параметризуються числами. В останнi десятирiччя активно розвивається дослiдження параболiчних рiвнянь i систем в рiзних iнших шкалах функцiональних просторiв [7, 8, 9, 10, 11]. Одними з них є шкали узагальнених анiзотропних просторiв Соболєва [14, 12, 13]. Вони параметризуються крiм числових показникiв регулярностi ще додатковим функцiональним параметром. Тому їх використання дозволяє отримати бiльш точнi результати, нiж це можливо в межах класичних шкал Соболєва i Гельдера. Шкали iзотропних узагальнених просторiв Соболєва знайшли численнi застосування в теорiї елiптичних задач [15, 16, 17].

В роботах [18, 19] доведено теореми про iзоморфiзми, дослiджено регулярнiсть та класичнiсть узагальнених розв’язкiв загальної параболiчної крайової задачi для системи диференцiальних рiвнянь другого порядку в шкалi узагальнених просторiв Соболєва. При цьому в означеннi класичного розв’язку не вимагалась його неперервнiсть на лiнiї з’єднання основи i бiчної поверхнi цилiндра. Часто зазначену умову неперервностi вважають частиною означення класичного розв’язку задачi (див., наприклад, [20, с.42]). В цьому випадку класичний розв’язок називатимемо сильно класичним. Представляє iнтерес отримати умови, за яких узагальнений розв’язок параболiчної задачi для систем рiвнянь буде сильно класичним. В скалярному випадку такий результат отримано в [21].

Крайовi задачi для параболiчних систем диференцiальних рiвнянь другого порядку є математичними моделями багатьох прикладних задач. Розглянемо в цiй роботi окремий змiстовний випадок параболiчної задачi. А саме, мiшану задачу для системи двох диференцiальних рiвнянь другого порядку з двома крайовими умовами, одна з яких Дiрiхле, друга – Неймана. Такi задачi виникають, зокрема, в теорiї тепломасообмiну [5, п.2.4]. Встановимо новi достатнi умови, за яких узагальнений розв’язок задачi буде сильно класичним, а також конкретизуємо умови iснування класичного розв’язку цiєї задачi на основi результатiв роботи [19]. Результати сформулюємо в термiнах належностi правих частин задачi узагальненим анiзотропним просторам Соболєва.

2. Постановка задачi. Нехай довiльно заданi цiле число $n\geq 2$, дiйсне число $\tau>0$ i обмежена область $G\subset\mathbb{R}^{n}$ з нескiнченно гладкою межею $\Gamma:=\partial G$. Позначимо $\Omega:=G\times(0,\tau)$ — вiдкритий цилiндр в $\mathbb{R}^{n+1}$, $S:=\Gamma\times(0,\tau)$ — його бiчна поверхня. Тодi $\overline{\Omega}:=\overline{G}\times[0,\tau]$ i $\overline{S}:=\Gamma\times[0,\tau]$ є замикання $\Omega$ i $S$ вiдповiдно. Будемо ототожнювати $G$ з нижньою основою $G\times\{0\}$ цилiндра $\Omega$. Для частинних похiдних функцiї, яка залежить вiд $x=(x_{1},\ldots,x_{n})\in\mathbb{R}^{n}$ i $t\in\mathbb{R}$ будемо використовувати наступнi позначення: $D^{\alpha}_{x}:=D^{\alpha_{1}}_{1}\dots D^{\alpha_{n}}_{n}$, де $D_{k}:=\partial/\partial{x_{k}}$ i $\partial_{t}:=\partial/\partial t$. Тут $\alpha=(\alpha_{1},...,\alpha_{n})$ мультиiндекс, i $|\alpha|:=\alpha_{1}+\cdots+\alpha_{n}$.

Розглянемо у цилiндрi $\Omega$ таку систему диференцiальних рiвнянь:

Тут всi коефiцiєнти $a_{ij}$ є сталi дiйснi числа, а характеристичнi числа $\lambda_{1}$ i $\lambda_{2}$ матрицi $(a_{ij})$ такi, що $\lambda_{2}>\lambda_{1}>0$. Така система є параболiчною за Петровським (див., наприклад, [5, п.2.4]).

На бiчнiй поверхнi цилiндра задано двi крайовi умови:

Тут всi коефiцiєнти $b_{ij}$ є сталi дiйснi числа такi, що для крайових операторiв виконуються так званi умови доповнюваностi [5, п.2.4], необхiднi для коректної постановки задачi. Цi умови виконуються, зокрема, якщо $b_{11}b_{22}=0$ або $b_{21}b_{12}=0$, але не одночасно.

На основi цилiндра задано початковi данi Кошi:

Початково-крайова задача (1)–(3) буде параболiчною за Петровським у цилiндрi $\Omega$ (див. означення в [3, розд. 1, § 1] або [5]). Дiйсно, як зазначили вище, система (1) є параболiчною за Петровським, а коефiцiєнти крайових операторiв (2) такi, що для останнiх виконується умова доповнюваностi.

3. Функцiональнi простори. Для зручностi читання роботи нагадаємо коротко означення узагальнених анiзотропних просторiв Соболєва, якi потрiбнi для формулювання результатiв. Для викладу цього пункту скористаємось [19, п.2] та [12, п.4].

Через $\mathcal{M}$ позначимо клас усiх неперервних функцiй $\varphi:[1,\infty)\rightarrow(0,\infty)$ таких, що:

(i) $\varphi$ i $1/\varphi$ обмеженi на кожному вiдрiзку $[1,c]$, де $1<c<\infty$;

(ii) $\varphi$ повiльно змiнна за Й. Карамата на нескiнченностi, тобто

Нехай $s\in\mathbb{R}$ i $\varphi\in\mathcal{M}$. За означенням, комплексний лiнiйний простiр $H^{s,s/2;\varphi}(\mathbb{R}^{k})$, де $2\leq k\in\mathbb{Z}$, складається з усiх повiльно зростаючих розподiлiв $w\in\mathcal{S}^{\prime}(\mathbb{R}^{k})$ таких, що їх (повне) перетворення Фур’є $\widetilde{w}$ є функцiєю, яка локально iнтегровна на $\mathbb{R}^{k}$ за Лебегом i задовольняє умову

де $\xi\in\mathbb{R}^{k-1}$ i $\eta\in\mathbb{R}$. Цей простiр гiльбертовий i сепарабельний вiдносно норми (4). Вiн є окремим випадком просторiв $\mathcal{B}_{p,\mu}$, введених Л. Хермандером [22, п. 2.2]; а саме, $H^{s,s/2;\varphi}(\mathbb{R}^{k})=\mathcal{B}_{p,\mu}$ за умови, що $p=2$ i

Гiльбертовий анiзотропний простiр $H^{s,s/2;\varphi}(\Omega)$ означається як простiр звужень на $\Omega$ усiх розподiлiв з $H^{s,s/2;\varphi}(\mathbb{R}^{n+1})$, а гiльбертовий анiзотропний простiр $H^{s,s/2;\varphi}(S)$ на бiчнiй поверхнi цилiндра означається за базовим простором $H^{s,s/2;\varphi}(\mathbb{R}^{n})$ за допомогою спецiальних локальних карт на бiчнiй поверхнi цилiндра (див. [23, п. 1]). Означення та основнi властивостi просторiв $H^{s,s/2;\varphi}(W)$, де $W\in\{\Omega,S\}$, наведенi, наприклад, в [18, п.2]. Iзотропнi простори $H^{s;\varphi}(G)$ i $H^{s;\varphi}(\Gamma)$, заданi на основi $G$ цилiндра та лiнiї $\Gamma$ з’єднання основи i бiчної поверхнi вiдповiдно, означено в [15, п.2.1.1, 3.2.1], [17].

Також буде потрiбний простiр правих частин задачi $\mathcal{Q}^{s-2,s/2-1;\varphi}$ (див. [18, п.4]). Вiн утворений такими векторами $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})$ з простору

що задовольняють природнi умови узгодження правих частин параболiчної задачi (1)–(3).

Нарештi, нагадаємо потрiбнi означення локальних версiй просторiв, про якi йшла мова вище (див. [12, п.4]). Нехай $U$ — вiдкрита множина в $\mathbb{R}^{n+1}$ така, що $\nobreak{\Omega_{0}:=U\cap\Omega\neq\varnothing}$ i $U\cap\Gamma=\varnothing$. Покладемо $\Omega^{\prime}:=U\cap\partial\overline{\Omega}$, $S_{0}:=U\cap S$, $S^{\prime}:=U\cap\{(x,\tau):x\in\Gamma\}$ i $G_{0}:=U\cap G$. Позначимо через $H^{s,s/2;\varphi}_{\mathrm{loc}}(\Omega_{0},\Omega^{\prime})$ лiнiйний простiр усiх розподiлiв $u$ на $\Omega$ таких, що $\chi u\in H^{s,s/2;\varphi}(\Omega)$ для кожної функцiї $\chi\in C^{\infty}(\overline{\Omega})$, яка задовольняє умову $\mathrm{supp}\,\chi\subset\Omega_{0}\cup\Omega^{\prime}$. Аналогiчно, позначимо через $H^{s,s/2;\varphi}_{\mathrm{loc}}(S_{0},S^{\prime})$ лiнiйний простiр усiх розподiлiв $v$ на $S$ таких, що $\chi v\in H^{s,s/2;\varphi}(S)$ для будь-якої функцiї $\chi\in C^{\infty}(\overline{S})$, яка задовольняє умову $\mathrm{supp}\,\chi\subset S_{0}\cup S^{\prime}$. Нарештi, $H^{s;\varphi}_{\mathrm{loc}}(G_{0})$ позначає лiнiйний простiр усiх розподiлiв $w$ на $G$ таких, що $\chi w\in H^{s;\varphi}(G)$ для кожної функцiї $\chi\in C^{\infty}(\overline{G})$, яка задовольняє умову $\mathrm{supp}\,\chi\subset G_{0}$.

Якщо $\varphi(\cdot)=1$, то цi простори є соболєвськими. В цьому випадку прибираємо iндекс $\varphi$ у їх позначеннях.

4. Основнi результати. Параболiчнiсть за Петровським задачi (1)–(3) означає її коректну розв’язнiсть у вiдповiдних шкалах узагальнених просторiв Соболєва (див. [18, Теорема 4.1]). Це, зокрема, означає, що для будь-якого вектора $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})$ правих частин задачi з соболєвського простору $\mathcal{Q}^{0,0}$ задача має єдиний розв’язок $(u_{1},u_{2})\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$.

В нашому випадку простiр $\mathcal{Q}^{0,0}$ складається з вектор-функцiй $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})$, якi належать простору

i задовольняють природню умову узгодження на лiнiї $\Gamma$ з’єднання бiчної поверхнi i основи цилiндра:

Отже, для будь-якого вектора $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})$ правих частин задачi (1)–(3), що задовольняє такi умови

задача має єдиний розв’язок $u=(u_{1},u_{2})\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$. Цей розв’язок називаємо узагальненим розв’язком нашої задачi.

З практичної точки зору є важливим питання, за яких умов на правi частини задачi її узагальнений розв’язок буде в певному розумiннi класичним. Оскiльки пiд класичним розумiють такий неперервно диференцiйовний певну кiлькiсть разiв розв’язок $u=(u_{1},u_{2})$, що лiвi частини системи, крайових та початкових умов обчислюються в сенсi класичного диференцiювання та слiдiв неперервних функцiй $u_{1}$ та $u_{2}$. Як зазначали у вступi, часто однiєю з умов в означеннi класичного розв’язку задачi є умова його неперервностi на лiнiї $\Gamma$ з’єднання бiчної поверхнi i основи цилiндра. Ця умова буде виконана, якщо розв’язок є неперервним у замкненому цилiндрi $\overline{\Omega}$. В такому випадку будемо вживати термiн "сильно класичний розв’язок".

Дамо точнi означення. Нехай

де число $\varepsilon>0$.

Узагальнений розв’язок $u=(u_{1},u_{2})\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$ задачi (1)–(3) назвемо сильно класичним, якщо вiн та його узагальненi похiднi задовольняють такi умови:

• (a1)

  $D^{\alpha}_{x}u_{1}$, $D^{\alpha}_{x}u_{2}$ при $0\leq|\alpha|\leq 2$ та $\partial_{t}u_{1}$ i $\partial_{t}u_{2}$ неперервнi на $\Omega$;

• (b1)

  $D^{\alpha}_{x}u_{1}$ i $D^{\alpha}_{x}u_{2}$ неперервнi на $S_{\varepsilon}\cup S$ для деякого числа $\varepsilon>0$, якщо $0\leq|\alpha|\leq 1$;

• (c1)

  $u_{1}$ i $u_{2}$ неперервнi на $\overline{\Omega}$.

Нагадаємо, узагальнений розв’язок $u=(u_{1},u_{2})\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$ задачi (1)–(3) називається класичним, (див. [19, п.3]) якщо вiн та його узагальненi похiднi задовольняють умови (a1), (b1) та

• (c2)

  $u_{1}$ i $u_{2}$ неперервнi на $G_{\varepsilon}\cup G$ для деякого числа $\varepsilon>0$.

В означеннi класичного розв’язку задачi формулюються мiнiмальнi умови на вектор-функцiю $u$, за яких вона в термiнах класичних похiдних i слiдiв задовольняє рiвняння (1), крайовi умови (2) i початковi умови (3). Для цього умова (c1) неперервностi вектор-функцiї $u$ в усьому цилiндрi замiняється на умову (c2) неперервностi лише в деякому малому околi основи $G$.

Якщо вектор-функцiя $u=u(x,t)=(u_{1}(x,t),u_{2}(x,t))$ є класичним розв’язком задачi (1)–(3), то лiвi частини рiвняння, крайових та початкових умов є неперервними функцiями на вiдповiдних множинах. Зрозумiло, що сильно класичний розв’язок є класичним, але не навпаки.

Умови, за яких узагальнений розв’язок загальної параболiчної крайової задачi для системи диференцiальних рiвнянь є класичним сформульованi в [19, Теорема 4]. Наступна теорема є конкретизацiєю зазначеної теореми для розглядуваної задачi.

Теорема 1. Припустимо, що вектор-функцiя $u\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$ є узагальненим розв’язком параболiчної задачi (1)–(3), правi частини якої задовольняють такi умови:

з деяким функцiональним параметром $\varphi\in\mathcal{M}$, що задовольняє iнтегральну умову

У випадку $n=2$ додатково припускаємо, що функцiя $\varphi$ зростає (в нестрогому сенсi). Тодi розв’язок $u=(u_{1},u_{2})$ класичний.

Теорему 1 отримуємо з [19, Теорема 4] при $N=2$, $l_{0}=l_{1}=1$ i $l_{2}=0$.

Вiдмiтимо, що припущення зростання $\varphi$ при $n=2$ необхiдне нам з огляду на те, що результат про розв’язнiсть задачi (1)–(3) в узагальнених просторах Соболєва [18, Теорема 4.1] отримано за умови, що її правi частини належать просторам, якi вкладаються у вiдповiднi простори $L_{2}(\cdot)$. А, наприклад, простiр $H^{0,0;\varphi}(\Omega)$ для спадної $\varphi$ буде вже ширший нiж $H^{0,0}(\Omega)=L_{2}(\Omega)$.

Зауваження 1. Використання узагальнених просторiв Соболєва дає бiльш тонкий результат нiж у випадку просторiв Соболєва. А саме, щоб висновок теореми 1 залишився правильним при $\varphi=1$ (тут (7) не виконується), треба в (6) збiльшити числовi показники регулярностi просторiв на деяке число $\delta>0$. Iншими словами цi умови замiнити на такi:

Останнi умови є бiльш сильними нiж (6), оскiльки для довiльних $s_{1}>s_{2}$ i $\varphi\in\mathcal{M}$ правильнi вкладання $H^{s_{1},s_{1}/2}(\cdot)\hookrightarrow H^{s_{2},s_{2}/2;\varphi}(\cdot)$ [14, c. 22].

Сформулюємо тепер основний результат – умови, за яких розв’язок $u=u(x,t)$ задачi (1)–(3) буде сильно класичним.

Теорема 2. Припустимо, що вектор-функцiя $u\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$ є узагальненим розв’язком параболiчної задачi (1)–(3), правi частини якої задовольняють такi умови:

з деяким функцiональним параметром $\varphi\in\mathcal{M}$, що задовольняє iнтегральну умову (7). У випадку $n=2$ додатково припускаємо, що функцiя $\varphi$ зростає (в нестрогому сенсi). Тодi розв’язок $u=(u_{1},u_{2})$ сильно класичний.

Вiдмiтимо, щоб вказати, яким просторам належать правi частини задачi згiдно умови (10), треба скористатись означенням простору $\mathcal{Q}^{-1+n/2,-1/2+n/4;\varphi}$. Вiн має доволi складну будову [18, п.4] завдяки умовам узгодження, накладеним на компоненти його елементiв. Кiлькiсть та складнiсть цих умов зростає зi зростанням $n$.

Зауваження 2. У практично важливих випадках $n=2$ або $n=3$ умова (10) в теоремi 2 еквiвалентна такiй

Взагалi, простiр $\mathcal{Q}^{-1+n/2,-1/2+n/4;\varphi}$ для $n=2$ або $n=3$ складається з вектор-функцiй, що задовольняють одночасно (11) i (5). Для вектор-функцiй $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})$ з формулювання теореми 2 виконання (5) випливає з умови теореми $u\in\bigl{(}H^{2,1}(\Omega)\bigr{)}^{2}$. Дiйсно, тодi $(f_{1},f_{2},g_{1},g_{2},h_{1},h_{2})\in\mathcal{Q}^{0,0}$. За означенням, елементи простору $\mathcal{Q}^{0,0}$ задовольняють (5). При $n\geq 4$ простiр $\mathcal{Q}^{-1+n/2,-1/2+n/4;\varphi}$ складається з векторiв, якi задовольняють включення (11) та бiльш складнi нiж (5) умови узгодження [18, п.4].